шко і довго-довго, довгенько слуха й прислуха — усе тихо й темно — й прислухаючи Галя сама зітхає.
Знов почали жити та поживати з старшим братом у купі, та примічати, що старший брат уже не той став, що колись перше був. Був він із роду поважнїйший од усїх їх, похмурнїйший, — тепер став він ще більше поважний, ще похмурнїйший. — Кільки раз питавсь він неньки, чи нема де йому служби, кільки раз і сам ходив шукати й питати по містї, й усї уже бояли ся, що знов він піде від них, та хазяїна усе таки не знайшло ся і потроху минувсь той страх і жах. Дожили вони зиму до кінця й першу весінню теплину стріли з великою радістю усї. Хатка спустїла на цїлі днї й як тільки очима сягнути широкої луки, усюди очі бачили удовиних дїтей, що грали ся та бігали та тїшили ся тамечки.
Настало велике сьвято. В досьвіта у Київі задзвонили у дзвони і народ заснував тудою ї сюдою по усїх улицях і проулочках.
Удовині дїти давно вже чули про те, що буде велике сьвято й чогось — сами вони не знали, чого — дожидали собі від сього сьвята. — Зірвали ся вони того дня до зорі сьвітової й побігли усї гонячи до Днїпра вмивати ся. Чистенько змивши ся, вони жвавенько повернули ся до неньки і стали прот неї, наче у полку проти гетьмана, дожидаючи, що їх убере, а