чка, що хитавсь і подававсь під нагою і вступили у церковцю.
Темна, стара церковка. Уся вона наче скорчила ся від старости. Лики іконні якось страх як смутненько дивили ся зі стїн — древні, стемнїлі, померхлі лики: тоненькі воскові сьвічечки жовтенькі падали якимсь поломям пропасним: кілька стареньких жінок молило ся на колїнцях, усї вони звязані чорними хустками, усї з маленькими головочками, зі зморщеними обличами. Якась молода, ставна дївчина заплакана, стояла прихиливши ся до стїнки, пильненько дивлячись на сьвічечку, що жарко палала, та мабуть чуючи своє лишенько та думаючи про свою бідоньку: піп, білий як молоко, виразно щось читав та зітхав — усе якось було скорботненько й тихенько, смирненько. Старший брат задумав ся, другі брати вгамували ся і Галя втихла, а мати, як увійшовши впала на колїнця, так увесь час і зостала ся молячи ся. Дїтки подивили ся на неї, зглянули ся із собою таї теж щиро почали собі молити ся, наче об чімсь благаючи, тільки сами вони не знали об чім. Серденятко якось стискало ся, мислоньки не збирали ся до купи: вони нї про що не просили, а жадали вони — як уже жадали! — жадали собі сьвіту та веселенької радощі, та легенької втїхи.
От уже по службі й вийшли вони з церковцї знов на сьвіт божий. Сонечко вже зійшло і скрало росу з травицї й з дерева і забиралось у всї куточки ї забивало у лице золотим своїм промінням, аж зажмурувало очі. Удова зіт-
