ший брат. — Брати-товариші, не поступайте ся!”
Усї одказали: — Не поступимось!
Увійшли вони у хатку — мати ї Галя вже спали. Мати зараз прокинула ся, почула що міцненько її обняли — то менший брат обняв її.
— Що? — спитала Галя, серденько в неї затредихало ся — почула, що щось є, — та менший брат не сказав нїчого й обнявши, покинув.
— Мамо! — заговорив тодї старший брат, — ідемо ми шукати щастя та долї. Зоставайтесь здорова та не дожидай нас! Прощавай, сестро!
За сим словом вийшов із хати, а за їм усї брати слїдом. Вдова тільки рученьками сплеснула таї упала з горя та з жаху. Галя зірвала ся, побігла, догнала, ухопила ся за меншого брата, не пускала й ридала, та любого братїка вона не втримала — рванувсь і втїк він за другими й тільки з далека вона ще почула його голос: — Прощавай, Галю, прощавай!…
— Усї пішли! Усї покинули. Пішли ї не повертають ся!
— Гукай, Галю, гукай голоснїйше! Прикликай! Зови! — прохала вдова наче несамовита.
І Галя голосно гукала й звала, та дарма розносились сьвіжий, розпачливий голосочок — на одвіт тільки поуз гір дзвінко відкликало ся.
— Чуєш, Галю, чуєш гомін? Вони йдуть, — ідуть! — промовляла разом вдова.
Та се Днїпро гомонїв плескаючи, та дерева шелестїли, — нїхто не йшов.