Ця сторінка вичитана
гае, сміе́тця, щебе́че; а тепе́ръ я́кось ніби розумніша ста́ла: двіръ пере́йде ти́хо, вели́чно, у вічи гля́не зъ пова́гою. Очіпокъ черво́ний, намітка біла, до́вга, — и гетьма́ну кра́щоі жінки не тре́ба, єй-Бо́гу!
Живу́ть вони́ й-до́сі зъ ба́тькомъ у-ку́пі и щи́ро лю́блятця. Хло́пчикъ найшо́вся въ нихъ, таки́й чорня́вий, у ба́тька вда́вся, и здоро́ве, дя́ковати Господе́ві, — росте́
