Ця сторінка вичитана
Неха́й Госпо́дь іі́ при́йме, мою́ голу́боньку, на свое́ на́дро! Та́къ-то вже я попопла́кала на ста́рости-літяхъ!«
Въ пя́тницю іі́ похова́ли. Якъ слуска́ли домови́ну въ я́му, то все надъ не́ю бі́лі голуби́ кружля́ли. Со́нечко гра́ло, мовъ розси́палось по землі золоти́мъ проміньнямъ. Ра́нокъ таки́й-то ти́хий та ясни́й прида́вся! ні вітере́ць не віне, ні хма́рка не збіжи́тця. Душа́ пра́ведна переста́вилась!
