Перейти до вмісту

Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/42

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Яке ж то нещастя вас зустрінуло, любки дорогенькі?

— Старий Орфенюк пішов у місто грунта свої на внуків переписувати, бодай голову вломив по дорозі!

— Та й ізза того, ви дітоньки, плачете?

— Бо наша полонина пропала!

— Ні не пропала!

Їмості ахнули із радости, а злісний закликав набік дрімаючого на крісі зеленюка і щось пошепотав із ним, та й зеленюк вхопив кріс у руки і скочив долів гей вовк за вівцею.

Злісний голубив їмості і просив, аби за полонину не журилися ані трішки, бо дід вже не зайде у місто і грунтів не перепише, а його старого не треба жалувати, бо вже досить на світі нажився.

Їмості догадувалися, куди побіг зеленюк і казали, що боються тілько, щоби дід довго не мучився.

Злісний сміявся із них і безпечив їх, що той зеленюк над водою так вивчився стріляти, що птаху-рибалку бє у леті одним стрілом.

Їмості вихвалювали того зеленюка й успокоювалися та обіймали злісного і дякували йому, що висушив їм на личку сльози.

В лісі луснув стріл і розшумівся понад Красноліссям та й шумом ударив у вікна віллі.

Біленька звізда на небі закрутилася,

41