ми словами, щоби лишень ішов з ними, щоби квапився.
— Та чого вам туди квапитися?
— Аби нам нинішний день рахувавси.
— А гроші маєте?
— Шос маємо, а шос по дорозі у Майорка собі уфатимо.
Адвокат неначе картаючи себе за те, що на хвильку забувся й сам собі відмовляв та знеохочував клієнтів, змінив швидко свій погляд і плоскаючи по плечу низенького бадіку, безпечив, що він з директором Ржондзіцким добре собі заходить і хоч справа бадіків є тяжка, він її поведе так, аби було добре.
Бадіки ловили його за слово й підганяли:
— Веди, веди нас, любий панчіку, так, аби було добре, аби-х ті згадували, аби-сми других ґа́здів до тебе справлєли.
І пішли.
Пан директор Ржондзіцкий колишеться, як бочівка коридором, а коли заздрів адвоката з бадіками, швидко зайшов до своєї канцелярії й луснув за собою дверми так, аж ввесь суд здригнувся.
Бадіки вгадували, що директор тому такий лютий, що тепер адвокатові не зможе вже відмовитись і не посміє гаркати на нього так, як гаркнув був на них, коли за себе його покірно просили.
Лоскіт пішов темним коридором і за-
54
