Яків Головацький згадував, що Маркіян був людиною м'якою, доброго серця, в товаристві дотепний, забавний, веселий. Коли він говорив про батьківщину, про народну мову, пісню, тоді в слабовитому тілі виявлялася сильна душа, в очах блищало натхнення, обличчя ставало поважним. Говорив Шашкевич сердечно, переконливо. Мова його йшла з серця.
За порадами Шашкевича, який ще з 1832 року збирав народні пісні, учасники гуртка почали збирати й вивчати народну творчість. «Було вирішено, — писав згодом Я. Головацький, — що потрібно йти між народ, досліджувати на місці, збирати з його власних уст пісні, котрих народ має в пам'яті тисячі, записувати його приказки і прислів'я, його повісті й перекази — словом, нам, філософам, треба йти в народ і вчитись у нього його мудрості».[1]
Сам Головацький, залишивши на довгий час навчання, вирушив на Станіславщину і в Закарпаття. Пішли й інші.
Шашкевич завів альбом, назвавши його «Руська зоря», куди кожен з членів гуртка вписував своє ім'я та обраний народний вислів. Шашкевич вписав рядок з народної пісні «Світи, зоре, на все поле, закіль місяць зійде». Ці слова наче символізували прагнення членів гуртка, — не шкодувати зусиль для майбутнього культурного відродження. Учасники гуртка, захоплені багатством народної культури слов'ян, обрали собі давні слов'янські імена. Шашкевич підписувався Русланом, Я. Головацький — Ярославом, І. Вагилевич — Далібором, І. Головацький — Велемиром, Лопатинський — Богданом.
- ↑ «Литературный сборник…», 1885, Львів, стор. 22.
