Цю сторінку схвалено
КИТИЦЯ
Віє вітронько з лісів князевих;
біжить миленька ко потоку.
В ковані відра черпле водицю,
водою к діві плине китиця,
кита пахнюша з рож і фіявків.
Ялася діва киту ловити;
пала, ой! пала в студену воду.
«Кобим відала, китице красна,
кто тя в порхоньку насадив землю,
тому бих дала золотий перстень.
Кобим відала, китице красна,
кто тебе ликом зв'язав м'ягеньким;
тому бим дала з коси іглицю.
Кобим відала, китице красна,
кто тя студенов пустив водицев,
тому бих дала вінець з головки».
