Цю сторінку схвалено
Судило нам ся послідним бути. Бо коли другі слов'яни вершка ся дохаплюють і єсли не вже, то небавком побратаються з повним, ясним сонцем, нам на долині в густій студеній мряці гибіти. Мали і ми наших півців і наших учителів, але найшли тучі і бурі, тамті заніміли, а народові і словесності надовго ся здрімало; однако ж язик і хороша душа руська була серед слов'янщини, як чиста сльоза дівоча в долоні серафима.
Зволила добра доля появитися і у нас збіркам народних наших пісень і іншим хорошим і ціловажним ділам[1]; є то нам як ранок по довгих тьмавих ночах, як радість на лиці нещасного, коли лучча надія перемчить крізь серце його; суть то здорові, повносильні ростки, о котрих нам цілою
- ↑ У зносці М. Шашкевич перелічує видатніші літературні твори та фольклорні збірники, що на той час (1837) вийшли з друку.
