«під полою бандурка, в устах пісень много». Всі звали його — «соловій наш».
А всі 'го за батька рідненького мали,
Старії і діти, молодці й дівчата,
Як батька з дороги всі його вітали,
У селі 'му кожда була своя хата.
Він уміє знайти потрібну пісню для кожного: батькам поважної пісні заспіває, дівчатам про кохання, для молодих хлопців заграє дрібно козачка чи шумку. Живучи думами і прагненнями свого люду, старий співець носить у собі і страждання народу, і його гнів. Пісня бандуристова — не лише розвага. Ось прийшов одного разу він у село:
Видко, що з тяжкою журбою несеться,
Бо око стемніло, тяжко серце б'ється,
А на личку смуток — чи нещастя чує?
Присів на царині, дістав бандуру, повів рукою злегенька по струнах, а потім сильніше —
І стали гриміти та бескидським громом,
І стали шуміти та степовим шумом,
То знов закипіли, як води старого
Отця Славутиці — бо о нім думає
Співець і мислію честь йому співає.
Лине голосна пісня, грізна як бескидські хвилі, як широкі води Дніпрові. Співає кобзар про велич Дніпра-Славути, про життя народу. Думи народу, що їх славить співець, спільні на західних і східноукраїнських землях.
У своїх творах Шашкевич не прагне дотримуватися історично-конкретної вірогідності. Поет звертається до пам'ятних у народі подій, щоб змалю-
