сто народна… Новим був дух Шашкевичевої поезії — свіжий і оригінальний, новий був той її індивідуальний… характер, що дає нам можність із-за кожного твору, із-за кожного стиха бачити особистість поета, його симпатичну вдачу і щире серце. У Шашкевичевих віршах у нас перший раз повіяло духом поезії XIX віку; давня «мова богів», як колись називано поезію, тут сталася кристалізованою, очищеною мовою людського серця, зверненою безпосередньо до серць усіх інших людей… Справді, в своїй поезії він не ставав на котурни, не маскувався і не удавав, а говорив так само просто, від душі, як би говорив усно в хвилях афекту і підйому чуття — і се його велика інновація в галицько-руській поезії, се засновок справді нової, справді народної школи літературної».[1]
Творчість М. Шашкевича була першою в часі ланкою прогресивного напрямку в розвитку літератури на західноукраїнських землях.
Володимир Дмитрук
- ↑ І. Франко. М. Шашкевич і галицько-руська література. Твори в 20 томах, т. XVII, стор. 226—227