Заведе довгими думку голосами,
З-під могил, казав бись, холодочком віє,
Стиха поговорить з батьками-князями:
Старі молодіють, бо й сам молодіє,
Або ж і дівчатам коли заспіває,
Тьохкають серденька, бо він відгадає,
Що із миленькими говорять дівчата,
Дівча спаленіє, спустить оченята,
Зиркне по миленькім, очами питає:
Де він придивився?.. Як він добре знає!..
За тоє всякому припав до серденька,
Як до голубонька голубка сивенька.
За то його всюди звали соловієм.
Пісні ж бо то, пісні! Таких ми не вмієм!..
Пісенька II
Як гомін по лісі, звістка несесь мила:
«Іде соловій наш! Нові несе пісні,
Пісні нечувані і думки незвісні!»
Радість у серденьку всякому зацвіла.
І вийшли назустріч і ждали на мості;
Підходить, склонились, згомоніли: «Гості!».
До села проводять, всякого вітає,
О щастю, здоров'ю, родині питає.
* * *
Чого ж то у лузі головку склонила,
Відай, тучу чує березочка біла?
Чого ж то півець наш, чого він сумує?..
Видно, що з тяжкою журбою несеться,
Бо око стемніло, тяжко серце б'ється,
А на личку смуток — чи нещастя чує?..
