Сторінка:Маркіян Шашкевич. Твори (Київ, 1960).djvu/79
Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
То знова злегенька, стиха гомоніли,
Мов згадка літ давніх, минувшої долі,
Щораз, то тихше і тихше бреніли,
Розлетілись за півця думкою по полі,
А потому зглохли, зовсім заніміли…
