Буцімто спочити, а то підслухати,
Як-то стара бувальщина буде розмовляти:
|
Про давні літа,
Про давні часи,
Як слава гула
Світом вокруги,
Про руських батьків,
Боярів, князів,
Про гетьманів, козаків.
|
І стане повідати зразу так мило,
Стиха й величаво, мов над морем цвіла
Цвіт-доля любенько; потім голосніше
Застогне, заплаче, щораз то сумніше,
Сумніше, страшніше гукне, засковиче,
З-під могил, казав бись, старих людей кличе,
Щоби поспитали
Про спис, про шаблюку,
Щоби розвідати
Про орду-канюку:
Як руським тілом згодувалася,
Як руськов крівлев напувалася;
Як руська шаблюка все її вітала,
Як кривим зубом серце добувала,
В пущі вигідненько на нічліг стелила,
В воду під могилу спати кладовила.
І знов згомонить ти нишком, мило-немно,
Як в сумерк вечірній, півсонно, півтемно,
І луну розпустить ген-ген долинами,
І гомоном шибне ген-ген дубровами,
Ні то комусь-то десь-там повідає,
Як-то колись-то красою засяє,
