дів. Страх, як йому хотілося зробити якусь пакість Томові але так, щоби самому не потерпіти. Аж тут побачив Томову читанку. Се якраз добра нагода. Відчинив читанку саме на тій сторінці, де мали пополудни читати і вилив на неї все чорнило з каламаря. Бекі якраз тоді зазирнула крізь вікно, виділа се, але не зрадилася. Пішла до дому з думкою, вишукати Тома і все йому росказати. Том буде їй вдячний і вони помиряться. Але поки зайшла до дому, надумалася знов інакше. Згадала, як Том обійшовся з нею, коли говорила про пікнік і мов огнем запекло її від сорому. Ні — нехай його вибють різками за помазану книжку, до того я його від нині ненавиджу раз на все — на віки.
Том прийшов до дому зовсім невеселий. Але вже з першого слова, яким тітка привитала його, побачив, що не шукати йому тут потіхи в смутку.
— Томе, я маю велику охоту тебе покарати, але так, щоби попамятав.
— Алеж тіточко, що я такого зробив?
— Господи, і він іще питає! Я стара, дурна біжу до пані Гарпер, щоби їй росказати про твій сон, а вона сміється мені в очі й каже, що Джо вже їй оповів, як ти того вечера сюди прокрався і сам усьо чув і бачив. Томе, я справді не знаю, що може бути з такого хлопця, який так поступає. Мені аж страшно подумати, як ти міг допустити, щоби я стара йшла до Гарперів на посміховисько і не сказав мені ані слова.
Справа представлялась тепер не так, як спершу думав. Вранці його вигадка здавалась йому дотепною й цікавою, а тепер нікчемною, гидкою комедією. Похню-
