Хлопцям заперло дух. Індієць взяв у руку свій широкий ніж, трохи постояв, ніби щось міркуючи, а потім пустився до сходів. Хлопці пригадали собі нараз комірку, чи не заховатися туди, але не мали сили й ворухнутися. Вже заскрипіли сходи. Безвихідне положення розбудило в хлопців рішучість. І вони саме хотіли вже скочити в комірку, коли нараз затріщало й завалилося… і Джо лежав уже на долині серед поломаних сходів. Кленучи, піднісся на ноги, а його товариш сказав:
— Ну, й до чого те все? Коли там хто є, то нехай собі сидить здоровий. Що нам се перешкаджає. А як мають охоту скочити в долину і скрутити собі голову, то про мене, нехай скачуть. За якої чверть години буде вже зовсім темно, нехай тоді спробують йти за нами, я не маю нічого проти того. По мойому, якщо хто приніс сюди приладдя і нас побачив, то певно взяв нас за духів або чортів. Заложуся, що вони ще досі втікають, не озираючися.
Джо бурмотів ще якийсь час, але вкінці рішився тікати, поки ще трохи видно. Незабаром потім висунулися оба тихесенько з хати і пішли до річки, несучи з собою скринку з грішми.
Том і Гек підвелися ще безсилі з переляку, але неначе наново народжені і дивилися за ними крізь щілини в стіні. Бігти за ними? Ні защо в світі! Вони були щасливі, що ще цілі злізли на долину і не надумуючися довго, пустилися найближчою стежкою, що вела до міста. Мало говорили, бо були надто сердиті на себе, що лишили тут мотику й лопату. Якби не те, то індієць Джо був би ніколи не став підозрівати. Він був би певно закопав золото й срібло, а доки був би пімстився і потім вернувся, то зі скарбів не булоб ні сліду. Погано, дуже погано, що вони приладдя тягли аж сюди
