бить Джо Гарпер, а він бувалець, був майже аж у Кунвіллі, всюди. Але як це робити із здохлим котом, того я не знаю.
— Ну, та се проста річ. Візьми здохлого кота, і йди на цвинтар у півночі на гріб, де поховано непрощену людину. Точно в дванацятій годині приходить чорт, або два, а то й три. Ти їх не побачиш, лише почуєш, що ніби вітер гуде. Як вони вже потягнуть мерця з гробу, тоді кинь за ними кота і крикни:
„Коли чорт не добачає,
Кіт за ним пошкандибає,
І бородавка в слід їх,
А я збудусь всіх троїх.“
І вже певно всі бородавки зійдуть — так, мов їх не було.
— Се не зле! А ти вже пробував, Геку?
— Та де, але стара Гопкінс, так мені казала.
— Е, вона мусить се знати, бо вона, кажуть, стара відьма.
— Кажуть! Та я, Томе, певнісінько знаю, що вона відьма. Вона зачарувала мого батька. Він сам росказував. Йде він раз попри неї і бачить, як вона на нього кидає чари; він мерщій вхопив камінь і за нею. Якби була не відхильнулася, то певно булоб вже по ній. І щож думаєш? Тої самої ночі впав мій старий зі стриху, де спав зовсім пяний і зломив собі руку.
— Аж страшно! Але якже він пізнав, що вона кинула на нього чари?
— Ото! Та мій старий зараз зміркував. Він каже, що коли вона на кого дуже витріщить очі, а ще й бубонить щось під носом, тоді чарує. Як муркотить, то проказує Отче-наша з кінця.
— Геку, а коли ти понесеш кітку на цвинтар?
— Сеї ночі. Я міркую, що чорти прийдуть по старого Вілліємса.
