так зацікавилася, що про все забула. Як Том дорисовував, вона дивилася на малюнок з великою втіхою і сказала пошепки:
— Як гарно, намалюй ще людину!
Артист нарисував перед домом великана, що міг легко переступити дімок. Але дівчинці він сподобався і вона прошептала:
— Дуже гарно. А тепер намалюй мене, як я йду поперед нього.
Том нарисував щось ніби пісочний годинник, зверху ніби місяць в повні і тоненькі як соломки ніжки й ручки. У розчепірені пальці на руці вмалював величезне віяло.
— Ах, як гарно, промовила дівчинка — колиб я вміла так рисувати!
— Це дуже легко — прошептав Том — я тебе навчу.
— Ах, невже? Колиж?
— А ось зараз після лєкції. Чи ти йдеш на обід до дому?
— Коли ти зістанешся, то й я.
— Гаразд, зістаньмося. Як тебе звуть?
— Бекі Течер. А тебе? Ага, я вже знаю Тома Соєр.
— Так звуть мене тільки тоді, коли мене збираються карати, а так, то я Том. Ти будеш мене кликати Том, добре?
— Добре.
— Тепер Том почав знову мазати щось на табличці, закриваючи лівою рукою. Сим разом дівчинка була сміливіша і дуже хотіла побачити.
— Е, се нічого — сказав Том.
— Як то нічого? Ану покажи!
— Справді нема нічого і нема на що тобі дивитися.
— Але я хочу бачити. Прошу тебе, покажи!
— Ти ще кому скажеш.
— Ні защо, не скажу нікому, їй Богу.
