— Все одно, через віщо, Геку, але він більше не вернеться!
Я причепився до його і він нарешті вияснив:
— Чи пам'ятаєш ти хатку, що пливла річкою, як була повідь? Там іще лежав чоловік униз обличчам? Я увійшов, глянув йому на обличча, а тобі не дозволив увійти… Ну, от ти можеш тепер одержати свої гроші, коли хочеш: це був твій батько!..
Том мало не зовсім одужав, носить свою кулю на шиї замість годинника і що-хвилини дивиться, яка година. А мені більше нема про що писати і я з цього страшенно радію, бо як би я знав, що це стільки клопоту — написати книгу, то я б і не починав такої справи і ніколи більше не буду. Але, здається, я поперед инших утечу на індійську терріторію, бо тьотя Саллі збірається взяти мене за дитину і цівілізувати, а я цього не стерплю. Я вже куштував, як це смашно!
Хвала Богові, уже й кінець.
З щирою пошаною до Вас
Гек Фінн.
Перекладено р. 1907.
