Тай дістав місце послугача. Сїв собі в маленькій “цюпцї” недалеко брами тай ждав, поки елєктричний дзвінок не обізве ся.
Першу ніч не спав і на волос. Рано прийшов до дому, ляг спати і також не міг. Перед вечером дуже забагло ся єму напити ся чогось. Але здержав ся.
Другу ніч знов не спав і на волос. Прийшов до дому тай також не міг спати. А пити хотїло ся цїлий день. Якусь горячку дістав, дрож.
Третьої ночи, замкнувши браму, подумав: аж тепер мушу вснути, дві ночи не спав, то на трету сон зломить.
Увійшов до своєї цюпки, загасив світло тай ляг на тапчан. Зачав засипляти. Навіть чув, як засипляє: чув, як зачинає повільнїще й тяжче дихати, аж сопіти.
Нараз — бовх! щось стрілило. Саме межи очи єму стрілило. Червоне світло протягнуло ся десь аж від неба до землї.
Серце стало єму бити ся, як горобцеви, зловленому в кулак. Цїлим тїлом дрожав. Переляк спер єму дух у грудях, а поза вухами ковтало, наче десять ковалїв по ковадлї.
Ледви зважив ся протягнути руку й перехрестити ся.
Деревів довго без памяти, а в вухах шуміло достоту наче осїню вітер сухими лозами. Не міг собі нїяк пояснити, що стало ся.
Протягнув несміливо й обережно руку по сїрники, наче понад сплячого скаженого пса, боячи ся єго розбудити, аби не покалїчив.
Засвітив світло й ляк перейшов. Не так перейшов, як Ян міг не думати про те, що стало ся.
Сїв на тапчан і не знав, що робити. Лягати назад бояв ся, бо одно, що треба буде зараз на потемки розгадувати за той вистріл і блиск, а друге: відчував, що вже не засне.
Нараз кинув ся, як попечений. Щось тріснуло; мабуть у стїнї під образом. Бояв ся підняти очи на образ: ануж розпук ся, ануж святець киває ся на образї. Мурашки пробігли тїлом.
Узяв молити ся: всї молитви, які знав. Губи шепчуть, а
