Сторінка:Марія Дмитренко. Михайлик. (1949).djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Михайлика палить цікавістю Голешівка. Він побіг туди. Подорозі зачепив ногою за м'яке і тепле ще тіло. Здригнувся… Та нараз стали йому перед очима вчорашні в'язні. Михайлик подумав собі, що вбитий — це енкаведист.

На Голешівці здалеку було чути стрілянину. Коли Михайлик підійшов ближче, все втихло. Михайлик бачив лише людей, що виринали й виринали з-під руїн жидівської божниці. Він уже чув, що під божницею є просторі льохи. Михайлик дивився широко відкритими очима. Він бачив, як дорослі люди плакали й хлипали, обіймали один одного і стрільців із відділу, що стояли кругом, зніяковілі й зворушені. Які гарні й добрі наші стрільці! Михайлик не покине їх ніколи, ніколи! “Аби лише не відіслали мене додому…” — журився хлопець.

Дві зелені й одна біла ракети кличуть усіх відходити. Разом із групою стрільців Михайлик попрямував з Голешівки в гайок за містом, а там у ліс. Всі оповідали про перемогу й бій; з нашив ніхто не вбитий, найгірше було біля штабу НКВД. Назар убив капітана й сержанта, Дуб поклав одною серією трьох енкаведистів, Когут — ляйтенанта, і має тепер його зброю й торбу з документами. Випущено в'язнів на Голешівці та з тюрми в міліції, спалено магазин амуніції. Також про Михайлика оповідають, що він сьогодні — герой дня.


IV.

Наступного ранку Михайлик, що швидко й добре справився із своїм завданням, повинен би вертатись додому. Та на дорозі походу повстанців знаходяться большевицькі військові бараки, ніби дроворубів. Туди не пускають нікого з населення. Треба довідатись, скільки