тота, се був один чудовий килим сїножатї. Внизу попри підошву збочи ішла рівна улиця долїшного села, видно було широке панське дворище, а дальше ген-ген як засягнув оком — поля, луги і лїси і так просто аж до того рубця краєвидного, що́ сріблив ся широкою лентою грімучого Днїстра.
І не счислив би того, скілько раз о. Мелїтон з верхів збочи сеї дивив ся і дивив ся на сю гарну сторону і нїколи єму сего досить не було. Сином мужика хлїбороба уродив ся; а хоч спершу поміч батьків, а відтак сила єго волї вивела его в стан духовний, дала в руки чин, а до прожитку добру парохію, то нї студиї, нї обовязки стану не затишили в нїм справдїшної пристрастної любови до землї, але любови чисто практичної. Свій горб любив він, бо на нїм була єго добра парохія, бо тут доробив ся маєтку, вивів синів в людий, видав дочки за-муж, тут був він паном необмеженим, володїючим парохіянами і прислугою, жінкою і дїтьми, звідси міг він мов орел зверху скали дивити ся на ту землю, на єї плодовиті поля. Поетичним о. Мелїтон не був. Чого на горбку не доставало, о те він постарав ся. Спровадив воду з другої гори рурами, викопав саджавку, а для захисту від східних вітрів засадив лїсок і ним справдї тїшив ся, о скілько лучили ся з ним реальні користи. А в тім лїску було одно ще місце. До него як раз наближав ся пан-отець, а визирало воно так. На півокружній полянцї, опертій плечами о два ряди густої яворини, стояла мала камінна капличка з образом сьв. Миколи. І їй також судилось відограти велику ролю в житю о. Мелїтона. Місце, на котрім вона стояла, було початком великої поваги єго у прихожан. На тім місци зайшла подїя, що всїх прихожан, зразу до него не конче прихильних, перетворила в добру і шануючу єго паству. Лучила ся тота пригода в горячий час сїнокосів другого року побуту о. Мелїтона у тім селї. В само полудне вийшов він до косарів, занятих роботою на збочи. Спека була велика. Духота стояла така самісенька, якби нинї, йно-що якась тяжша і вогка. Старші косарі говорили, що буде бур з громами. О. Мелїтон налазивши ся від ранку по всїм хозяйстві, поклав ся на пригорбку, розкрив парасоль проти сонця і задрімав, бо очи єго склеїли ся самі до сну, а збудило єго якесь шопотанє в холяві. Здрігнувшись хотїв зірвати ся на рівні ноги і аж кров в єго жилах застигла. З хо-
