Сторінка:Масляк Володимир. Аристократи. 1896.pdf/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

тота, се був один чудовий килим cїножатї. Внизу попри підошву збочи ішла рівна улиця долїшного села, видно було широке панське дворище, а дальше ген-ген як засягнув оком — поля, луги і лїси і так просто аж до того рубця краєвидного, щó сріблив ся широкою лентою грімучого Днїстра.

І не счислив би того, скілько раз о. Мелїтон з верхів збочи сеї дивив ся і дивив ся на сю гарну сторону і нїколи єму сего досить не було. Сином мужика хлїбороба уродив ся; а хоч спершу поміч батьків, а відтак сила єго волї вивела его в стан духовний, дала в руки чин, а до прожитку добру парохію, то нї студиї, нї обовязки стану не затишили в нїм справдїшної пристрастної любови до землї, але любови чисто практичної. Свій горб любив він, бо на нїм була єго добра парохія, бо тут доробив ся маєтку, вивів синів в людий, видав дочки за-муж, тут був він паном необмеженим, володїючим парохіянами і прислугою, жінкою і дїтьми, звідси міг він мов орел зверху скали дивити ся на ту землю, на єї плодовиті поля. Поетичним о. Мелїтон не був. Чого на горбку не доставало, о те він постарав ся. Спровадив воду з другої гори рурами, викопав саджавку, а для захисту від східних вітрів засадив лїсок і ним справдї тїшив ся, о скілько лучили ся з ним реальні користи. А в тім лїску було одно ще місце. До него як раз наближав ся пан-отець, а визирало воно так. На півокружній полянцї, опертій плечами о два ряди густої яворини, стояла мала камінна капличка з образом сьв. Миколи. І їй також судилось відограти велику ролю в житю о. Мелїтона. Місце, на котрім вона стояла, було початком великої поваги єго у прихожан. На тім місци зайшла подїя, що вcїх прихожан, зразу до него не конче прихильних, перетворила в добру і шануючу єго паству. Лучила ся тота пригода в горячий час cїнокосів другого року побуту о. Мелїтона у тім селї. В само полудне вийшов він до косарів, занятих роботою на збочи. Спека була велика. Духота стояла така самісенька, якби нинї, йно-що якась тяжша і вогка. Старші косарі говорили, що буде бур з громами. О. Мелїтон налазивши ся від ранку по всїм хозяйстві, поклав ся на пригорбку, розкрив парасоль проти сонця і задрімав, бо очи єго склеїли ся самі до сну, а збудило єго якесь шопотанє в холяві. Здрігнувшись хотїв зірвати ся на рівні ноги і аж кров в єго жилах застигла. З хо-