Послав кучера в хату. Повиходили: баба, бабина дочка й дідова дочка. Кинулась баба зірвати, а яблунька так і шугнула в-гору, а криничка в землю — не достала. А пан говорить: — „Хто мені яблучко вирве і водиці з кринички набере, тому я половину панства оддам“.
От, бабина дочка прискочила — хотіла вирвати яблучко, а яблунька знов угору; хотіла водички з кринички набрати, а криничка — вниз. Дідова ж прийшла, так яблунька сама їй на плечі гілля поклала. Вона яблучко вирвала, водиці набрала, та й дала панові. От він їй і говорить: — „Я тебе візьму за себе заміж.“ І взяв її з собою.
От вони собі й дитину нажили. Послали до батька узварь і просять того батька у гості до дітей. А мачухи й не просять, так вона й говорить: — „Як таки можна, щоб я не поїхала до своїх дітей?“ І поїхала. А вона була відьма. От, і зробила дідовій дочці так, щоб вона козою побігла. От її дитина все плаче без матері. А в того пана був парубок, та й говорить: — „Пане мій милий, пане мій любий! дайте мені дитину, понесу я її гуляти“.
А пан каже: — „Неси!“
Він і поніс дитину до болота та й кличе.
„Ой рись-коза! твій син плаче.
Твій син плаче, їсти хоче.“
А вона й одказує:
„Біжу, лечу, мій синочку!
Пісок очі забиває,
Очерет ноги підкошує,
Бистра вода не пускає“.
От, прибігла та з себе шкуру скинула, а сама за дитину: сіла, годує, та гірко, гірко плаче! Погодувала, оддала парубкові дитинку та знов і побігла.
На другой день ізнов дитина плаче. Він
