МИХАСЬ. А Гершко, то перший їх спільник.
ВСЇ. Як то і Гершко також!…
МИХАСЬ. Так, так, до него лиш заносили тай там переховували.
ШТУДЕРНИЙ. І писар і Гершко! Ото ся дібрали!
ДЇВЧИНА. А їх ще не зловили?
МИХАСЬ. Писар дав відай ногам знати — та щез як під воду. Тільки Гершка вже взяли, та повели до суду — а він лиш трясе ся, та все йно белькоче, що се ґвалт, що напасть на него!…
СЕЛЯНИН. То-ж то Бог радість до села зсилає, що позбулисьмо ся наконець тих тяжких ворогів…
МИХАСЬ. Дивіть, дивіть! Ось там Василь з Олею з міста повертають. Бачте, яка у них радість!
ШТУДЕРНИЙ. А як то їм спішно, що ледви стара Танасиха за ними здужає!…
ДЇВЧАТА. Ходїм — та повитаймо їх!
МИХАСЬ. Не трудїть ся дармо — вони тут звертають!
ВСЇ. От вже і надходять!
ВАСИЛЬ. Здорові братя, гаразд, що веселї — то і я з вами повеселю ся, а менї і моїй Олї забавити ся належить по такій тяжкій журбі.
ВСЇ. Бідний Василю, бідна Олю, як намучили ся через того клятого Тимка — але і ін тепер відпокутує в десятеро.
ВАСИЛЬ. Такий то конець тому буває, хто забуваючи, що йому праця і труд від Бога призначена, панувати хоче. Маєте примір братя, тож вистерігайте ся попасти в блуд Тимка — а тодї не буде в нас нещастя — не буде піяків та дармоїдів. Берім ся щиро до працї і до науки, а добро засяє на нашій земли.
