випускав її на двір, одмикаючи двері; а як ведмедиха тая верталася з двору, то шкрябалася у двері, і князь знов одмикав і впускав її. Бачучи, що ведмедиха на дворі, слуга з Чарторийським підійшли до дверей і почали шкрябатись. Жиґимонт подумав, що то ведмедиха, одчинив двері, а його тут і вбито.
Як би там воно не було, але з усього знати, що вбила Жиґимонта аристократія, і то певно Руська, прочищаючи Свитригайлови дорогу на великокняжий стіл. Свитригайло, як тільки прочув про смерть Жиґимонта. прибіг в Луцьк, і там його прийняли з великою честью.
Тим часом ось що діялося у Польщі. Ще у 1434 році старий Володислав-Ягайло, їдучи у Галич, зупинився в одному селі на ніч. У-ночі він довго пробув у гаю, слухаючи соловейка, а на ранок заслаб і, не доїхавши до Львова, у городі Городку вмер. Магнати польські обрали за короля старшого сина його Володислава: меншого ж сина Казимира, після того як вбито Жиґимонта (се сталося року 1440), вислали на Литву, але не як великого княвя, а як тимчасового намістника. Литовські пани певно були невдоволені тим. але й Свитригайла не хотіли — знали вже його вдачу. Тоді положили оголосити Казимира великим князем. Польські пани не згодилися на се, але литовські зробили се й без них. Один письменник оповідає, ніби то на бенкеті понапоювали польських панів так, що вони поснули а литовські тим часом заходилися коло малого Казимир Ягайлович 1440–1492.Казимира: повели його у виленський собор, посадовили на великокняжому столі, наділи Гедиминову шапку, дали у руки меч і почали гукати на шану Великому князеві. Поляки прокинулися, але вже було пізно: діло було скінчене, Литовське князівство знов мало свого осібного Великого князя. Але на ділі Литовцям не було на що й тих Поляків напоювати.
Казимир був не повнолітній (13 літ), і за нього правив воєвода троцький, Ян Ґаштовт. Щоб загодити Руську аристократію, дано було Свитригайлови Волинь, що він і раніш мав, та ще Казимир додав Гомель і Туров, а Олелькови Володимировичу, синови Володимира Ольгердовича київського, дано Київщину, Задніпрянські простори давної Переяславщини і Браславщину. Таким чином більша частина українських земель Вел. князівства Литовського (крім Сіверщини й Побужа) опинилися в руках князів руських.
Не довго довелося Казимирови бути Великим князем. У 1444 році в битві під Варною пропав безвісти брат Казимира Володислав, і Поляки на сеймі у Сєрадзю обрали собі королем Казимира. Він довго одмагався, але його вговорила матірь його Софія, і у 1447 році він бучно коронувався у Кракові та став Казимиром IV, королем польським.
Поки Казимир був Литовським Великим князем, то й стояв за осібність Литви од Польщи, а як опинився королем польським, то попав в руки польських панів і робив те, що йому скажуть. Більш як пів-віка королював Казимир, і увесь час мусів вгамовувати литовських
