панів, що жадали конче осібного князя Литовського. Коли Литовцям пригадували давніщі умови (Ягайла, то що), то вони одказували, що мало чого князі між собою не укладають, а вони визнають умову тільки тоді, коли її робить народ з народом, а не сами володарі. Дійшло до того, що не тільки Вел. кн. Литовське не стало Польською землею, а не було навіть союза Польщи й Литви, бо вічно одні другим грозили війною. Тільки Казимир своєю особою звязував сі дві держави, а як помер, то й сей звязок урвався.
У 1492 році помер Казимир, і королем польським став його старший син Ян-Альбрехт, а Великим князем Литовським вибрано меншого сина Олександер Казимирович 1492–1506.Олександра. На вибори було запрошено депутатів од всіх земель: Київської, Луцької і т. д. Сі виборці обмежили де в чому власть Великого князя: наприклад, що ухвалить „рада великого князівства“ (завів її Свитригайло), то князь того не може перемінити; без згоди ради Вел. князь не може відбірати урядів, призначати воєводств, тратити доходи Великого князівства та инше.
Але обмеживши де в чому Вел. князя, литовські пани добилися того, що року 1499 у Вильні списано нову „унію“ між Польщею і Литвою, і по сій унії обидві держави стали рівноправні — між ними був тільки союз. Заведено в унію, що Вел. князя не можна вибрати без участи польських панів, а короля — без участи литовських. Але не минуло й два роки, як помер польський король Ольбрахт, і Поляки знов носяться з пляном, щоб з Литви й Корони утворилася „одна держава, оден народ, і в них оден король і одно право“. Польським королем обрано Вел. князя Литовського Олександра, і він справді видав панам польським акт (1501 р.) про „одну державу й один народ“, тільки Литва од того й руками й ногами одхрещувалася, і з того часу Поляки все визнавали унію 1501 року, а Литва говорила, що вона знає тільки унію 1499 р.
Тим часом р. 1506 помер Олександер. Литовські пани послали по молодшого брата Олександрового Жиґимонта і оголосили його Великим князем навіть без польських панів, як се стояло в унії 1499 року.
За Казимира литовсько-руські пани-католики взяли велику силу в державі і православним не дають ходу. Так напр. коли в Раді Вел. князя завжди є латинські єпископи, не бачимо там ані одного руського; Литвини-католики сидять на урядах в чисто білоруських або українських землях, навіть в таких слабко звязаних з Литвою, як Київщина або Волинь, а Русинів ніде не бачимо на чисто литовських посадах. Ото тільки й пільги (для аристократії руської) зроблено було за Казимира, що утворено два руські князівства: Волинське та Київське, та й то не надовго, бо як помер р. 1470 київський князь Семен Олелькович, то Казимир посадив там намістника Литвина-католика Мартина Ґаштовта. Се дуже обурило Киян: „Литвини колись Киянам дань давали — говорили вони — а тепер ними будуть правити!“ Аж р. 1499 Кияне діждалися православного князя, Дмитра Путятича.
