до неї та року 1569 в Люблині зробили кінець. Найгірше зашкодила справі дрібна литовська шляхта, що тягла за Польщею, бо хотіла вибитися з-під влади литовських маґнатів і зрівнятися в правах з шляхтою польською.
Уже з початку 1560-тих років мало не що року зїздяться польські й литовські уповажнені та радяться все про ту унію Литви з Польщею. До чого воно йшлося, видно з листа Радивила до короля (р. 1564). Радивил в тому листі пише, що така унія, яку задумують Поляки, се такий самий кінець Литовській свободі, який і Москва хоче зробити, тільки Москва хоче накинути Литві свою неволю силою, а Польща підступом, облесливістю.
Люблинська унія 1569 р.Та настав от і Люблинський Сейм 1569 року. Литовські магнати, коли Поляки витягали всякі давні акти унії, глузовали з того, кажучи, що Поляки їх „добре ховали в скринях і де-инде“, але вони „вивітрилися“. І сами Поляки згожувалися, що „ми й предки наші мали тих шкур (тоді писали документи на пергаменті з телячої шкури) і печаток доволі, а все таки унії не мали“. Та тепер, мовляв, треба вже її зробити. І уложили таку „унію“, що литовські пани як почули її, то потихеньку уночі усі до одного повтікали з сейму. Король розгнівався, а Полякам ще лучче — вільна рука буде! Покинули солодкі мови та розмови про стародавню приязнь і братерство, а заходилися кувати, поки гаряче.
Тим часом, серед розмов про унію, виникла думка зараз же прилучити до Польщи Волинь та Підляша (давня земля Дорогичинська). Як прилучити, то й прилучити! Опинатися не було кому: Литовські пани сиділи дома, а король охоче підписав прилучення, та й по всьому. Волинські посли випросили собі, щоб у всіх урядах та судах осталася руська мова, і в сій мові видавалися Волинянам усякі акти з королівської канцелярії й инших урядів; тільки до міст листи будуть писатися по польськи. Шляхта „грецького обряду“ (православна) буде мати у всьому рівні права з католиками: православні будуть мати право на уряди, аж до сенаторських. Волинські ж уряди всякі, духовні й світ-
