Усе се дуже сподобалось Московському урядові, а Царь, обдарувавши Гетьмана і старшину подарунками, зробив його „боярином“, а старшину, що була з ним: Військового суддю Забілу, Військового писаря Шийкевича, полковників: Київського — Дворецького, Ніжинського — Гвинтовку, Лубенського — Гамалія і Переяславського — Єрмолаєнка та тих, що були в-дома: Чернигівського — Многогрішного, Прилуцького — Горленка, Полтавського — Витязенка, Миргородського — Апостоленка, Стародубського — Острянина і Генерального писаря Гречаного, призведено у „дворяне“. Повернувшись до-дому, забезпечений царською ласкою, боярин-Гетьман мислив, що тепер він вже міцно держить булаву. Але скоро він побачив, що не те воно зовсім. Народ, притиснутий новими, ще гіршими порядками, усе дужче і грізніще ставав проти Гетьману, новонаставлених полковників, московських воєвод, їх прикажчиків і шинькарів. Бруховецький побачив, що треба якось здобути ласку народню, щоб вдержатись на своїй посаді, і як він за-для того ж не пошанував права народні, котрі доручено було йому, і продав їх Московському урядові за боярську „горлатну“ шапку, так тепер він із своєю старшиною намислили зрадою заплатити Москві за її ласку. На потайній раді у Гадячі, саме на Новий год у 1668 році, постановлено було одрізнитись од Москви, і, щоб привернути ласку народню, старшина сама мусіла стати на чолі повстання. Розїхавшись з Гадяча, полковники скоро почали тіснити воєводів. Незабаром повстання поширилося, багато воєводів і ратників було вбито, а ті, що осталися, мусіли як найшвидче тікати у Московщину. Московський уряд вислав своє військо під проводом князя Ромодановського проти Гетьмана. Бруховецький із своїм невеличким найнятим військом та Запорожцями вийшов з Гадяча у початку травня (мая), подався проти Москалів і зупинився коло села Диканьки. Скоро туди ж надійшов і Правобічний Гетьман Петро Дорошенко, котрого настановлено було на сей уряд після Тетері у 1665 році. Дорошенко послав до Бруховецького, щоб він прийшов до його у табор. Як він прийшов, то його таки козаки почали докоряти йому за все, що він наробив за-для України. Бруховецький нічого не одказував. Тоді Дорошенко сказав, щоб взяли його та прикували до гармати: така була кара у Запорожців. Але Дорошенко, даючи наказ, махнув рукою… Розлючена юрба зрозуміла се по-свойому: накинулася на його і тут таки на місці вбила його на смерть. Дорошенка проголосили Гетьманом Українським по обидва боки Дніпра. Так загинув той ненависний народові Гетьман. Перечувши про його смерть, Ромодановський, не дожидаючи, поки нападе на нього Дорошенко, повернув за межі України.
Гетьман Петро Дорохвієвич Дорошенко 1665–1676.Петро Дорошенко був родом з козацької семьї Чигиринської сотні. Його дід, Михайло Дорошенко, був Гетьманом у 1625 році і загинув під мурами Кафи; батько був полковником за Богдана Хмельницького. Ще за Богдана ж Петро мав уже високий уряд, а за Виговського, бувши Прилуцьким полковником, був його щирим прихильником. Після
