чужих державах. У 1791 році до Берлину приїхав один з видатних Українців, Капнист, і клопотався, щоб Прусія подала помочі Україні і взяла її під свою руку, як що Українці повстануть за-для визволення з-під тяжкого ярма Московського. Але Прусія ухилилася від того. А тим часом Російський уряд пильно йшов до свого, і старшина наша — тепер вже російські дворяне — справді по-трохи почала звикати до свого нового становища та ще й квапитись на чини та посади, а найбільш на добре жалування. Вже в кінці царювання Катерини ми бачимо чимало наших земляків, котрі, забувши свій рідний край, служили у Петербурзі по всяких комісіях та міністерствах, а декотрі , як Безбородько, Завадовський, Трощинські, Тамари, Кочубеї та инші, дійшли високих посад і мали чималий вплив при царському дворі.
За ті часи Катерина постоянно з ким-небудь воювала — на те, щоб ще більшою зробити державу. У 1783 році звойовано Крим, а хана Кримського Шагін-Гірея присилувано було зріктися свого царства. Ще після останнього наскоку Татар на Україну, у 1769 р., російське військо, під проводом князя Долгорукова, вступило в Крим і позаймало усі значні міста того Ханства. Дуже допомогли в тому поході Запорожці, що вели перед і про все розвідували, що діється в ворожому війську. На чолі їх був Шкурятинський курінний отаман Панас Колпак. Після того походу Кримський хан Селім-Гірей утік до Константинополя, і на його місце, з допомогою Російського уряду, настановлено було ханом, незалежним від Турецького султана, Шагин-Гірея, про якого вже згадувалося.
У 1770 році, коли Запорожці стояли під Очаковом, познайомився з ними могутній князь Потьомкин, і заманулося йому, — так, примхи ради, — пристати у братчики до товариства війська Запорожського. Про се він удався із проханням до Кошового Петра Калнишевського. Звичайно, він був прийнятий і записано його у товариство Кущів-
