як Генеральний суд і иньші установи. Причинився до того Олексаандер Безбородько, довірений царя, а український патриот. Але по смерти Павла, Олександер I став заводити на Україні ті порядки, що були за його бабки Катерини II. За Олександра I у 1812 р., коли на Росію насунув Наполєон I з Французами та иншими спільниками, у Полтавщині, Київщині та Чернигівщині набрано було кілька козацьких полків і одпроваджено у армію. Доля тих козаків була невесела: до-дому вони верталися з походу обідрані і голі. Те, що на війну з Французами узято було козацькі полки, подало Українським людям надію, що буде знову заведено колишні козацькі порядки та скасовано кріпацтво. І люде заворушилися, але заворушилися не скрізь і не одразу по всій Україні, а так де-не-де, — то тут, то там, — то скоро той рух був приборканий. Крім того, за Олександра I, з царського наказу, Аракчеєв, найблизчий до Царя генерал, позаводив на Україні воєнні поселення. Такі поселення заведено було в Слобідській Україні та у Новоросії. Се були села, в котрих оселювали Москалів; дісціплина по них була така сама, як і у війську; так само воєнно-поселенці поділялися на полки і роти, мали своїх офицерів, котрі жили по тих селах, навіть діти їхні, — прозивалися вони „кантоністами“ одбували військову службу. Тільки й одріжняло тих поселенців од справжніх москалів, що вони, крім муштри, були хлібороби та жили не по казармах десь по городах, а в хатах із своїм семейством по воєнних поселеннях. У 1837 році позаводили такі поселення ще у Подолії, а у 1838 році і в Уманщині. Були вони аж до 1857 року, коли царь Олександер II скасував їх, бо вони дорого коштували і не справдили тих надій, що на них покладали. І досі ті великі села з широкими, рівними, як на шнурочку, вулицями, з високими церквами, нагадують те, що було, та минулося.
У 1848 році спалахнула велика революція у Західній Європі; одгукнулася вона і в Австрійському царстві. 13-го березоля (марта) у Відні, столиці Австрійській, після крівавих розрухів на вулицях, тодішній цісарь Австрійський Фердинанд I мусів був завести в своїй державі констітуційний лад. Констітуція ся хоч і не довго продержалася (у 1851 році вона була скасована), проте для Галичини була дуже корисна: через неї 16 квітня (апріля) 1848 року скасована була панщина, себто примусова праця селян на панських ланах, що особливо в Галичині, під насилою польської шляхти, далася українському селянинови добре в знаки. На памятку знесення отсего тяжкого обовязку скрізь по галицьких селах побудовано памяткові хрести і день 15 мая обходять ту немов радісне свято знесення панщини. Тогож, 1848 года, Фердинанд I зложив свою корону, і цісарем Австрійським зробився Франц-Йосиф I, котрий царює і досі.
Та хоч панщина була й скасована, проте доля селянська у Галичині не багато краща стала: великі податки, обмаль власної землі, малі заробітки, дешева плата, народня темнота — довели до того, що через скільки років Галичане, не знаходячи собі ніякого рятунку
