гато наукових розслідів про Україну і Український народ. Товариство Тараса Шевченка видавало девять літ що-місячний журнал „Літературно-Науковий Вістник“, котрий тепер, як полекшено в Росії цензуру, виходить разом і у Львові і у Києві, видає науковий журнал: „Записки Наукового Товариства імени Шевченка“ і багато иншого. Крім згаданих галицьких вчених, за останні десятиліття в Галичині і на Буковині вславилися поети та письменники, що добре знають і описують народне життя: Юрій Федькович, Кобринська, Кобилянська, Стефаник, Мартович, Семанюк, Лепкий, Ковалів, Бордуляк, Маковей та инші. А в росийській Україні тим часом здобули слави на полі науки й письменства — Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, А. Кримський, Дніпрова Чайка, В. Самійленко, А. Грабовський, Грицько Григоренко, М. Чернявський, Модест Левицький, В. Винниченко, С. Єфремов, В. Доманицький та ще багато других. З артистів-малярів найславніші: Труш, Новаковський, Красицький, Сластьопа; з різьбарів: Гаврилко й Паращук; з музиків, крім Лисенка, Людкевич, Колесса, Ніжанковський, Вахнянин, Січинський; зі сьпівців: Крушельницька, Мишуга й Менцінський. Усе се свідчить, що вже з 50-х років минулого століття українська інтелігенція помалу вертається до свого народу. На жаль, прикрі, тяжкі обставини за останні часи не дали всім сим кращим людям нашим розгорнути свої могутні крила.
На Буковині.
Так само і Буковина, завдяки невтомним заходам проф. Стоцького, посла Василька та других патріотів, а розбуджена піснями Федьковича та Воробкевича, збудилася зі сну. Виборено там українські ґімназії, кілька катедр на університеті, повні права української мови по урядах, осьвідомлено всілякими товариствами економічними, спілками та артелями.
Тільки угорська Україна спить сном непробудним, а всілякі заходи, щоб єї розбудити, розбиваються об гнет мадярського уряду, котрий конечно хоче винародовити славянські народности.
Добробут селянського люду і на Україні, і в Галичині, що-року ставав гірший; людей більшає, землі стає дуже мало, заробітків нема, нема де роздобути, чого треба, а через те люде мусіли шукати собі
