сказати менш-більш те, що вона була головним чином хліборобська. Зі збіжжя знали старі словяни «жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, з дерев дуба, липу, явір, бук, вербу, березу і т. д. Мали слова: орати, сіяти, косити, серп, коса, мотика, лопата, віз, гумно, млин, мясо, молоко, овочі, яблоко, груша, вишня, слива, оріх. З напитків знали мід, а вино переняли від ґерман. Хліборобство приневолило словян оселитися і побудувати доми, двори, села, а до цього були потрібні: долото, кліщі й сокира. Для оборони служив город, окіп, а зброєю був лук, стріли, меч, тощо. Рахували до тисячі. Знали перші правні поняття, як право, правда, закон і суд. Почитали природу, а небесні явища розбуджували їх фантазію, що творила реліґійні міти й уосіблення». (М. Возняк).
Прасловянська і українська поезія.
5. Високий культурний рівень найстарших словян дозволяє нам думати, що також їхня поезія стояла вже тоді, в часах виділення з індоєвропейської спільноти та поселення на нинішніх українських теренах, на високому рівні так щодо стилю й форми, як і щодо змісту й ідей. Як безпосередній спадкоємець культурних надбань старої словянщини, український нарід зберіг у своїх устах в найориґінальнішому виді цю прасловянську поезію. Але з бігом віків ця колись спільна всім словянам поезія наших обрядових
