Сторінка:Микола Гнатишак. Історія української літератури, ч. I (1941).djvu/83

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Старого й Нового Завіту. Ради системи ділять їх дослідники на апокрифи старозавітні, новозавітні, апостольські, есхатологічні, апокаліптичні, а вкінці апокрифи про ісвятих і мучеників. Особливо поетичний є цікавий апокриф про відвідини Богородиці у душ, що караються в пеклі (ходження Богородиці по муках), який набрав на українському ґрунті рис зовсім самостійного українського словесного твору.

Головне значіння апокрифів у тому, що вони своїм мотивовим багатством і поетичним змістом значно обогатили як сучасну і пізнішу українську усну словесність, так і українське письменіство не лише старе, але й нове (напр. «Байки світовії» С. Руданського, опис пекла в «Енеїді» І. Котляревського і б. ін.).


Чужі письменники.

19. Було серед перекладного письменства також чимало творів окремих відомих чужих письменників, головно церковно-релігійних, таких як отці Церкви Іван Золотоустий зі збірками своїх творів «Златоструй», «Златоуст» і «Марґарит», далі Василій Великий, Григорій Богослов. Були відомі релігійно-моральні твори Івана Синайського («Аіствиця»), інока Антіоха («Пандекти»),Теодора Студита (поучення), Івана Дамаскина («Слово о правой вірі»), а головно дуже в нас улюбленого Єфрема Сирина з його апокаліптичними проповідями про страшний суд, про