Коли велика київська держава схиляла ся до упадку, то осередок тяготи української культури перенісся на південний захід, при чому поодинокі представники української культури, духовники, вчені і мистці, розбрили ся по Суздальщині і Литві.
Українське малярство (так як і будівництво), віддаливши ся від сходу, почало наближати ся до заходу, жаль тільки, що ми не в силі слідкувати за тим розвоєвим процесом. Ні один храм Галицько-Володимирської держави не зберіг своєї первісної росписі, і ми можемо
._%E2%84%9624.jpg)
Рогатинський іконостас.
дивити ся уже тільки на результати згаданого процесу, які маємо в памятниках української стінописі на польських землях з XV. ст. Про малярство галицько-володимирської держави можемо говорити на основі єдино літописних звісток і кількох ілюмінованих книг, що зберігли ся до нас. Літопис оповідає, що волинський князь Володимир Василькович, прозваний „фільософом“, будував і вивіновував церкви, для яких, здається, сам
