Сторінка:Микола Голубець. Українське мистецтво. Вступ до історії (1918).djvu/30

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Супроти пошани і популярности, якими тішило ся українське малярство того часу на польських землях, не дивно, що вплив його на пізнійше польське малярство був до тої міри сильний, що ще в XVI. ст. обурював ся польський біскуп Саліковський, мовляв, „поганські роботи схизматиків (Українців) добувають собі й далі доступ до католицьких костелів“.

Европеізація з одного, а націоналізація українського малярства з другого боку іде повним ходом і в XVI. ст. Слідуюче століття, яке зазначило себе велитенським національним підйомом, полишило по собі цілий ряд величавих памятників в формі іконостасів, стінописі, {портретного та побутового малярства. Згадаємо хоч-би іконостаси і росписі Михайлівського монастиря, Софійського та Миколаївського соборів, Успенської церкви в Лаврі, Видубицького монастиря в Київі, Козелецького собору та галицькі Рогатина, Львова і Богородчан.
Т. Шевченко: Портрет Маєвської.
З XVI—XVIII ст. зберігло ся до нас кілька прегарно ілюмінованих рукописей, як „Євангеліє“ Київо-Печерської Лаври (1538), „Загоровський апостол“ (1554), „Пересопницьке Євангеліє“, „Служебник святительський“ (1665), Лазаря Барановича. В трьох перших бачимо, як нова ренесансова орнаментика змагаєть ся зі старою, а в мініятурах останнього маємо реалістичні картини тогочасного українського побуту.

З винаходом печатної штуки в XV. ст. писання та ілюміновання книг очевидячки переводить ся. Місце многобарвних мініятур-заставок та ініціялів займають в впечатаних книгах однобарвні дереворити і ґравюри. Після перших дереворитів в книгах Фіоля (1491) і Скорини (1517), що прийшли до нас з заходу, находить нове мистецтво догідну почву для розвитку у нас так, що в XVII. i XVIII. ст. український дереворит і ґравюра досягають европейського рівеня. Українських ґрафіків Тарасевича, Щирського, Казановича і ин. кличуть в Москву ґравірувати царські портрети, проводити іконописними школами тощо.

Кінець XVIII. і майже ціле XIX. століття творять епоху упадку і денаціоналізації українського малярства, Великі