ють те, чого Павло Апостол був в силї навчити.
Окуньчани помічали, що Павло Апостол старів ся. Се показувало ся звичайно при гостинї, як ось на весїлю, при хрестинах або поминках. За молодших лїт Павло Апостол любив забавити ся. Без нього не обійшов ся нї один родинний празник. Коли на празнику був о. Церкович, Павло Апостол сидїв на другім місцї; як о. пароха не було або був трудний і скорше опускав празник, тодї Павло Апостол засїдав перше місце, його лице розпромінювало ся, очи запалювали ся, і він вітхнено розказував щось зі сьв. Письма, найчастїйше з улюбленого всїма Откровенія Іванового. В міру хвилї й настрою він послугував ся також апокріфічною літературою, як „Лист Божий“, „Ходженє Богородицї по муках“ і ин. Чим дальше, то лице Павла Апостола покривало ся крапельками роси і він цїлий робив ся як губка намочена в плинї, але нїколи не ослабав. На старости-ж лїт його очи скоро меркли і він хитав ся. Громадяни тодї з пошаною випроваджували Павла Апостола в затишний кутик, де він просипляв ся. Однакож у шкільній науцї Окуньчани не видїли жадних змін, не добачували нїяких недостатків. Вони уважали, що Павло Апостол учить так само, як за молодих лїт, і так само добре, як учать усї вчителї по широкім сьвітї; а щоби була потреба заводити в школу якусь орґанїзацию, такого Окуньчани не збагали.
