Любицький пристроїв ся на останнїй ґузик і нетерпляче вичікував свого доброго сусїда, лїсничого із сусїдного села, Кавнянського, з яким він як раз мав їхати в гостї. Між ними була умова на 4. годину. Справдї до означеного часу не ставало ще добрих 15 мінут, але Любицький міркував, що сусїд повинен був уже приїхати, бо годинник міг де-що опізнити ся. Він вийшов на двір і знов повернув у кімнату та ставши перед зеркалом водив рукою по гладко вибритваних щоках, по підборідку, то укладав свавільні волоски своїх козацьких вусів, але не таких товстих, обвислих, що надають лицю старечий вигляд. Любицький вибирав ся в гостї з поважними намірами. Він був молодий удовець. Троха муляло його те вдовецтво, та всеж не тратив надїї, бо знав, що мущина він пристійний і статно збудований, високого росту, бльондин із живими, синїми очима.
Жіноцтво поза очи виявляло острах перед Любицьким, немов то він навіває якийсь
