Підчас останньої кровавої боротьби польської нациї в оборонї свого державного житя село Салївка було осередком повстанських рухів на границї східної Галичини. Її околиця як на Поділє досить лїсиста, пофалдована глубокими долинами та ярами, незгірше захищала повстанцїв перед краєвим правительством і покривала їх рухи перед оком пограничної сторожі росийської. Надто звідси кождої хвилї можна було перекинути оружні ватаги повстанцїв поза Збруч і виконати перший задуманий плян, себто дати можність згуртувати ся повстанцям із росийського Поділя.
Салївецький парох Савин Власович відразу бачив і гаразд розумів, які зловіщі хмари громадили ся на полїтичнім овидї. З гомону, який долїтав з далека, треба було сподївати ся грізної тучі і в Салївцї, але о. Власович мав досить причин потїшати себе, що з великої хмари буде малий дощ, а про лихо, яке мало окошити ся на ньому, він навіть не подумав.
