Пташеня опорошене дробинами хлїба, булки, обмочене водою, пушило ся, жмурило очи і зївало.
— Він хоче спусї, але де йому прибрати місце? — мовила Дорця і зараз побігла в кутик коло печі, де була коробка з її ляльками.
— Менї вже не треба ляльок, у коробцї постелимо жовтодзюбови, — говорила Дорця і живо вимітувала ляльки на середину кімнати. — Славцю, принеси сїна на постїль!
— Даш менї одну ляльку?
Дорця завагала ся.
— Знаєш, хлопцї не бавлять ся ляльками. Я сховаю їх для сестрички, як бузьок нам принесе, — відповіла.
Славцьо побіг по сїно, але принїс сніпок соломи, бо сїна не знайшов. Солома не придала ся на підстїлку, тому Ромцьо принїс кошик зеленої, мягонької травички. Жовтодзюб обстелений травою засипляв у коробцї.
— Дорцю! Відай жовтодзюби не сплять у коробках, а в гнїздочках, — замітив Ромцьо.
— Добре, добре, зладьмо йому гнїздочко! — сказала Дорця.
Дїти тілько зглянули ся і розбігли ся глядїти чогось відповідного на гнїздочко для жовтодзюба. Мамин капелюх видав ся мало відповідним, так само столова пушка на тютюн. Та й чимало инших річий вони поназносили коло жовтодзюба, але все було негодяще.
Нараз Славцьо метнув ся до татової канцелярії, отворив шафу з книжками і як кіт подрапав ся по поличках горі. Він держав ся одною рукою полички, а другою шпортав понад книжками в найвисшій поличцї. Так здрулив він на підлогу найперше камінь до остреня
