показують нам, що довгий період пригнобленя та упадку нашого народа уже минув безповоротно. З одного боку, українська інтелїґенция, в усю ширину поставила питанє про національне полїтичне і соціяльне визволенє нашого народа з під чужого ярма і звертаєть ся з кличами націоналїзациї всього житя на Українї, боротьби за українські школи, за антономію України, боротьби проти дїдичів та капіталїстїв впрост до широких народних мас. З другого боку сам український нарід теж прокинув ся і взяв ся до самодїяльности. Доказом сьому незвичайно енерґічна участь, яку працюючі маси українського народа взяли в революцийному рухови.
Особливо завзята боротьба українського селянства за землю, боротьба, котра підтинає в коренї панованє над нашим народом чужої для нього національно верстви дїдичів — являєть ся міцною підпорою українського національного відродженя. Робітнича кляса по містах на Українї, з часом стане другою опорою сього відродженя, через великий наплив до міст зубожілого українського селянства, котре знов приверне до українського народа винародовлені тепер маси робітників. А опираючи ся на широких народних масах, український народний рух не боятиметь ся нїяких переслїдувань.
