Друге уже покоління в війні громадянській конає,
Від власної руки занепадає Рим, —
Рим, що його не змогли подолати ні Марси сусідні,
Ні царське військо грізної Етрурії,
Ні Капуанців звитяжне змагання, ні зброя Спартака,
Ні нещодавнє зрадництво Аллоброгів!
Нині-ж цей Рим, що його не збороли ні орди Германців,
Ні Ганнібал, погроза наших прадідів,
Згине, зітре́ться від нашого-ж кров'ю заклятого роду,
І де був город, дикий звір оселиться,
Варвар тут ступить на порох священний, тут кінь переможця,
Б'ючи копитом, вчваль промчить по звалищах,
Й Ромула кості, побожно укриті од вітру і сонця,
Рукою порозмітує зухвалою.
Але спитаєтесь ви — усі разом, чи може найкращі —
Де від нещасть і горя порятунок вам?
Кращої ради немає: зробіть, як зробили Фокейці,
Що рідну землю кинули з прокляттями,
