трымъ перейшло московске во̂йско. Скоро вони докопали близько до московского во̂йска и вже єму було ихъ знати, Выговскій учинивъ нападъ, але по першо̂й стрѣльбѣ побѣгъ. Пожарскій, гадаючи, що козаки злякалися єго хоробрости, кинувся за ними. Выговскій во̂дсунувся ще далѣ… Усе во̂йско московске знялося зъ свого мѣсця, зъ запаломъ гонилося за козаками й геть во̂дбѣгло во̂дъ мосту.
Тымъ чисомъ, козаки, що хутенько копали ро̂въ, опинилися зъ заду московского во̂йска, кинулись до мосту, порубали єго, й шматками загатили мѣлку рѣчку: вода почала розливатись по грузкому лузѣ. Ся несподѣвана рѣчь надала Гуляницкому думку, що бъ не то̂лько затамувати Москалямь дорогу назадъ черезъ Сосно̂вку, та ще й загальмувати ихъ рухъ по лузѣ. Зъ єго наказу, козаки розбѣглися по болоту: оденъ косивъ траву та очеретъ, другій рубавъ рокиту та лозу й усе кидали въ воду. Черезъ ко̂лька хвилинъ рѣчку загачено й вода розливалася на всѣ боки.
Побачивши позадъ себе козако̂въ, Москалѣ кинули гонитися за Выговскимъ и повернулися назадъ; тодѣ погонилися за ними ти̂ козаки, що во̂дъ нихъ тѣкали, й знеобачка Москалѣвъ затуркавъ страшенный крикъ та свистъ: орда съ ханомъ и мурзами чимъ дужше летѣла просто на лѣву частину московского во̂йска. Москалѣ хотѣли здержати натискъ, ажь тутъ Выговскій съ козаками та затяжцями ударивъ зъ лѣвого боку. Москалѣ, стиснени̂ по бокахъ, подалися назадъ…
Та назадъ имъ не було ходу: вода, розлившись по лузѣ, зробила зъ него багно; не котилися московски̂ гарматы; по черево вгрузли московски̂ конѣ; побралися були Москалѣ пѣшки, ажь и йти не можна. „Хиба той мо̂гъ утѣкти, каже лѣтописець, у кого були крыляти̂ конѣ“.
Даремно побивався Пожарскій, даремно хотѣвъ до̂статися на сухе мѣсце: трийцять тысячѣвъ вѣрныхъ цареви Москалѣвъ згинуло того страшного дня. Татаре не жалували ихъ, бо съ простыхъ не можна було сподѣватися выкупу; а козако̂въ розпаливъ на се во̂йско Выговскій зъ старшиною, запевнивши, що воно приходило касувати ихъ права та обертати ихъ у нево̂льнико̂въ.
Пожарского схоплено й приведено до Выговского. Князь
