выборный урядъ стратить свою вагу и силу и нарештѣ, може до̂йде й до того, що єго вважатимуть не потрѣбнымъ вже бо̂льшь. Московски̂ воєводы и ратники, траплялося, стиналися зъ Украинцями, черезъ се положено було на радѣ вымагати, що бъ, окро̂мъ Кієва нѣгде бо̂льшь по Украинѣ не було царскихъ воєводо̂въ; а во̂йско московске, коли доведеться єму прибути на Украину, перебувало бъ по̂дъ головнымъ урядомъ гетьмана. Гетьманови треба було надати ще права приймати чужоземныхъ посло̂въ, якихъ схоче; а въ Москву подавати то̂лько копій зъ грамотъ. Коли жь Москва вмовлятиметься зъ сусѣдами, особливо жь съ Поляками, Татарами и Шведами на яку мирову, то на ти̂ змовины гетьманъ повиненъ вырядити заступнико̂въ во̂йска запорозкого зъ во̂льнымъ голосомъ и вагою. На гетьмана выбиратимуть во̂льными голосами сами̂ лишень козаки и въ выборы не може вступатися нѣхто, не приписаный до во̂йска запорозкого. Поспо̂льству не давали права выбирати, бо козаки остерегались, що бъ часомъ не обо̂брали на гетьмана чоловѣка неприхильного до интересо̂въ козако̂въ, або такого, що буде за надто крытися и по̂длягати Москвѣ на шкоду самосто̂йности Украины. Авторы новыхъ статей пильнували забезпечити обставины Украины и въ церковныхъ справахъ; вони вымагали, що бъ украиньсква церква перебувала безпримѣнно по̂дъ рукою царгородского патріярхи и черезъ те во̂дро̂жнялася во̂дъ московскои церкви, у котро̂й бувъ власный патріярха въ Москвѣ. Положене було, що бъ кієвского митрополіта, нѣхто безъ царгородского патріярхи, нѣ въ якому выпадку не примушувавъ коритися и слухати другои, хочь бы тамъ якои власти. Москва не повинна була змагатися, що бъ затвердився на Украинѣ вплывъ тыхъ єрархо̂въ, якихъ вона по̂дпомагала настановити. Тымъ-то коли помре кієвскій митрополіта, або хто зъ єпископо̂въ, то новымъ постановляти не инакъ, якъ того, кого выберуть во̂льными голосами духовеньство и миряне. Разомъ съ тымъ козаки вымагали для Украины питомого єи права, закладати скро̂зь по Украинѣ школы „всякого языка“, де и якъ хто бажатиме. Нарештѣ просили повнои амнестіи „вѣчного непамятозлобія и запомненія“ про те усе, що не давно коилося. Видко було, що козаки хочь и годилися теперь бути вѣрными Москвѣ, але стереглися єи; годилися за-
