Сомко хватався забезпечити себе и просивъ у царя нагороды за свою працю; бо за останню во̂йну во̂нъ потерпѣвъ великихъ выдатко̂въ и довѣвъ до руины власни̂ маєтности. Кваплячися до гетьманованя, Сомко бачивъ, що поперекъ дороги єму стоить Золотаренко, тымъ-то во̂нъ наговорювавъ на него и до дяка Акинфієва про Золотаренка писавъ таке: „Тодѣ якъ ворогъ налягавъ на насъ на лѣвому березѣ, я ко̂лька разо̂въ писавъ до нѣжиньского полковника, а во̂нъ нѣ Переяславцямъ, нѣ Черниго̂вцямъ жаднои запомоги не подавъ, черезъ що вороги ходили по Украинѣ скро̂зь, де хотѣли; де имъ подобалося тамъ и руйнували, не сподѣваючись нѣ зво̂дко̂ль собѣ боязни. И теперь той полковникъ тиняється нѣ сюды, нѣ туды и по царскому наказу нѣ разу не поѣхавъ.“ Разомъ Сомко нарѣкавъ на Ромодановского за те, що не давъ Украинѣ жаднои запомоги тодѣ, якъ напали вороги изъ за Днѣпра.
Цѣлу весну 1661 р. на Украинѣ то̂лько жь и робили, що втихомирювали колотнечу и примушували людей до по̂дданьства цареви. По̂сля рады въ Быковѣ, Григорій Косоговъ взявши сѣмь тысячѣвъ московскихъ ратнико̂въ та два тысячѣ Украинцѣвъ, рушивъ на полтавскій полкъ, а Сомко по̂шовъ на Остеръ. Украинцѣ, жахаючись московскихъ ратнико̂въ хватилися повинитися: мѣсточка и села по̂ддавалися царскимъ воєводамъ и Сомкови и не змагаючись вызнавали царску власть: Разомъ повинни̂ були вони вызнавати Сомка за гетьмана на той часъ. Отсимъ робомъ Сомко выготовлявъ собѣ ту по̂дпору, що бъ якъ збереться рада, такъ заявити, що наро̂дъ вызнавъ вже єго за гетьмана. Разомъ во̂нъ пильнувавъ по̂ддобритися и по̂дъ царя: во̂нъ по̂дгорнувъ по̂дъ єго кормигу Остеръ, Веремѣєвку, Жовнинъ, Ирклѣѣвъ. Бъ Кременчузѣ выбрано на полковника Кирила Андрієвича: во̂нъ приставъ по̂дъ царя и благавъ не доводити до руйнованя; просивъ Сомка — затвердити єго полковникомъ и дати єму ознаки полковницкого уряду: шестопѣръ и литавры. Въ Кременчузѣ се въ перше ще заведено полковника и Кременчугъ зробився полковымъ мѣстомъ. Полтавскій полкъ по̂ддався Косогову; Жученка зсадили,
