мазинови̂, гаптовани̂ золотомъ жупаны, роско̂шне убранє на коняхъ, стояли якъ та суперѣчь проти свитки и лахматя пѣшихъ, обо̂драныхъ, трохи не голыхъ прихильнико̂въ Бруховецкого, що зо̂йшлися зъ усѣхъ усюдъ, завистни̂ на здобычь во̂дъ зграбованя отсихъ значныхъ. Рада того дня не во̂дчинялася. Великогагинъ, приѣхавши зъ мѣста, вступивъ по̂дъ катрягу; за нимъ вдався и Бруховецкій. Тамъ вони приязно радилися, якъ повести справу на руку Бруховецкого. Бруховецкій обѣцявъ, що увесь останокъ того дня поверне на те, що бъ перетягнути до себе Сомковыхъ прихильнико̂въ.
Вороги не вдержалися, що бъ споко̂йно дочекатися до ранку. Великогагинъ мусивъ середъ ночи розбирати колотнечу: во̂дъ Бруховецкого прибѣгъ до него сотникъ, жалуючись, що Сомко полонивъ ко̂лькохъ єго козако̂въ и пово̂днимавъ у нихъ конѣ, за те, що во̂ддѣлъ 300 чоловѣка ѣздивъ вызволити якогось Гвинто̂вку. (Сей Гвинто̂вка пото̂мъ полковникувавъ замѣсть Золотаренка). Великогагинъ вырядивъ до Сомка якогось майора, що бъ розпытався и заборонивъ чинити колотнечу. До майора выйшовъ Золотаренко и мовивъ: „Оденъ зъ старшины Бруховецкого, Гвинто̂вка, полонивъ мого брата и забивъ єго въ кайданы… Отъ я й вырядивъ людей вызволити свого брата, а бо̂льшь нѣчого“.
Въ ранцѣ 17. червця, якъ то̂лько встало сонце, ударено въ таламбасы и бубны. Московске во̂йско выстроилося по боєвничому: солдаты стояли въ праворучь катряги, а стрѣльцѣ въ лѣворучь. Украинцѣ хвилястымъ натовпомъ рушили зъ своихъ таборо̂въ. Скро̂зь розвивалися козацки̂ бунчуки. Такъ якъ о 10. годинѣ ранку Великогагинъ и Хлоповъ зъ своимъ товариствомъ рушили до катряги, вони помѣтили, що козаки йдуть зазброєнными. Великогагинъ по̂славъ ще разъ казати, що бъ поскидали зброю. Бруховецкій не змагався, але мовивъ, що безъ зброѣ для него небезпечно буде, бо єго супротивники зазброєни̂ и не гараздъ буде, коли вони нападуть на незазброєныхъ. Сомко тымпаче не гадавъ роззброитися, во̂нъ добре бачивъ, що Великогагинъ тягне руку за Бруховецкого. Зброя була останнёю надѣєю у Сомка: єго становище було такимъ, що або панъ, або пропавъ. Разомъ Сомко спостерѣгъ, що Бруховецкій не марно працювавъ вчера. Якъ то̂лько Сомко, йдучи
