Тодѣ Выговскій сказавъ, що нехай охочи̂ спиняють сваво̂льство Крымцѣвъ. Хочь Татаръ було багато, та вони розбилися на купы чи загоны й козаки ратували зъ ихъ рукъ и бранцѣвъ, и нашарпану здобычь; Татаре, що Выговскому допомагали, повернулися зъ нѣчимъ. Выговскій не боявся роздрочити ихъ, бо все мо̂гъ скинути вину на свавольныхъ козако̂въ. Перебувши ко̂лька днѣвъ у Полтавѣ, гетьманъ зновъ упорядкувавъ полкъ полтавскій й настановивъ за полковника Хвилона Гаркушу.
Того жь часу Гуляницкій втихомиривъ ворохобню въ Лубняхъ. Хоча полковникъ лубеньскій Швець тягъ руку за Выговскимъ, та просте козацтво съ поспо̂льствомъ пристало до Пушкаря й Швець поневолѣ мусивъ чинити усѣхъ волю. Коли Гуляницкій наблизився до Лубень, Лубенцѣ замкнулися. Швець утѣкъ. Мѣсто взято приступомъ. Люде нестямно втѣкали, ховаючись во̂дъ ворожои партіи; сила народу погинула въ Сулѣ. Довгаля, наказного полковника миргородского, Миргородцѣ, боячись долѣ Лубенъ, схопили й арештували; обрали другого — Козла, й оголосили, що вони за Выговского. Зво̂дти Гуляницкій рушивъ до Гадяча й єго тежь до̂ставъ. Усе корилося Выговскому. Бунтовлива голота кидала свои дручки та просила ласки, жалкуючи нишкомъ за своимъ полковникомъ.
Гетьманъ хотѣвъ во̂дправити Скуратова, але по̂сланець, чинивши по наказу, зо̂стався при нему й оповѣстивъ, що проводитиме єго назадъ до Чигирина. Се не подобалося Выговскому. Коли обозъ рушивъ назадъ та до̂йшовъ до мѣсточка Манжелика, прибувъ до гетьмана козакъ зъ листомъ во̂дъ полковника бѣлоцерко̂вского: полковникъ сповѣщавъ єго, що приѣхавъ до єго мѣста воєвода зъ Москвы, а слѣдомъ за нимъ прибуватимуть до мѣстъ воєводы, якъ ранѣйше було сказано. Отже, хочь гетьманъ наче бъ то й згодився на воєводъ бояринови Хитрову, та тодѣ во̂нъ мусивъ згожатися, ишла бо рѣчь про те, чи оберуть єго самого, чи нѣ. Тымъ-то во̂нъ й во̂дсунувъ сю справу, ажь поки поѣде въ Москву. Теперь, побивши свого головного ворога, Выговскій наваживсь не спиняти своєи
