вызнаню вѣры, й на знакъ шанобы, митрополіта съ пятью православными єпископами: луцкимъ, льво̂вскимъ, перемыскимъ, холмскимъ та мстиславскимъ, одержать мѣсця въ сенатѣ наро̂внѣ зъ римскими єпископами.
Авторы пакто̂въ не забули й про освѣту. Прирадили, що бъ у Великому князѣвствѣ Рускому завести двѣ академіи зъ університетскими правами: перша була кієвска колєгія, що мала зробитись університетомъ; друга заложена буде въ иншо̂мъ мѣсци, де буде зручно. Професоры й студенты мусять зрѣкатися всякои єреси й не належати до протестаньскихъ сектъ: аріяньскои, лютерскои й кальвиньскои. Окро̂мъ сихъ двохъ академій повинно завестися школы по ро̂жныхъ мѣсцяхъ Великого князѣвства Руского, де буде треба, не обмежуючи ихъ числомъ. Во̂льно всякому, хто хоче, скро̂зь заводити друкарнѣ: на книжки ознаймлено волю, навѣть про вѣру можна писати всяки̂ репліки та гадки безборонно.
Коли трактовано про пакты, рѣчь про знесенє уніи була вельми лоскотлива. У секретно̂й инструкціи, що дано посламъ, наказано имъ, яко мога, боронити унію та менше давати силы незадоволеню православныхъ. Послы повинни̂ були обминати рѣчь про унію, показувати козакамъ, що про сю справу можна мѣркувати то̂лько на загально̂мъ зъѣздѣ духовеньства, й що той зъѣздъ неодмѣнно буде по волѣ короля й за порукою Речи-Посполитои. Позаякъ зъ речю про унію була вкупѣ оддача церковныхъ маєтностей, то комісарямъ у потайно̂й инструкціи наказано, що бъ зъ усеи силы боронили маєтности, загарбани̂ уніятами, й то̂лько при велико̂й нуждѣ дозволено, що бъ пристали на оддачу такихъ маєтностей, яки̂ належать дизунітамъ по ясному праву; скоро жь повстала бъ суперечка про маєтности, чи вони належать унітамъ дизунітамъ, то таки̂ маєтности мусять зо̂ставатись у тыхъ рукахъ, хто справдѣ теперь ними володѣє. Комісарѣ повинни̂ були доводити, що не по правдѣ буде, не послухавши голосу тыхъ, що вже користуються зъ маєтностей, одо̂ймати у нихъ те, що вони давно звыкли вважати за свою власно̂сть. Добре знати, що тутъ була думка, нѣколи не во̂ддавати маєтностей: абы бъ то̂лько посѣдачѣ такихъ маєтностей подали до суду просьбу, по̂шла бъ ваганина, й православни̂, зъ своимъ правомъ на свои маєтности, нѣколи бъ ихъ справдѣ не одержали. Умова про те, що бъ зо̂ставляти
