Гостѣ.
Бувъ падолистъ. Свитало. Въ домѣ священика Никольскои церкви, въ Китай-городѣ, горѣли свѣтла. Въ просторо̂й свѣтлици зъ малыми чотирогранными во̂концями робили ся приготовленя до выѣзду знатного вельможи. Двоє слугъ вытащили великій куферъ зъ кута, зъ-поза кафлевои печѣ, де на двохъ полицяхъ складано всяки̂ рѣчи, та добували зъ куфра всѣляки̂ уборы. Вельможа обувъ ся въ сафіянови̂ чоботы зъ срѣбными узорами, выложени̂ бобрами, надягъ зелени̂ суконни̂ штаны, що входили въ чоботы, бѣлый жупанъ зъ турецкои габы, а на верхъ оксамитный темночервоный козацкій кобенякъ зъ выкладанымъ бобровымъ ковнѣромъ и гроностаєвымъ обшитємъ. Сей убо̂ръ бувъ коротшій во̂дъ тогдѣшного московского кафтана, зъ однымъ то̂льки грушковатымъ гудзикомъ, и по̂дперѣзувавъ ся поясомъ, такъ густо вышитымъ золотыми бляшками, що не можна було розпо̂знати матеріи, зъ якои бувъ зробленый. За поясомъ застромленый бувъ кинджалъ зъ круглою ручкою, прикрашеною однымъ великимъ смарагдомъ; зъ лѣвого боку у вельможи висѣла крива турецка шабля, въ срѣбно̂й похвѣ и зъ туркусами на
