і свого додасть. Як буде воля царя: чи щоб Дорошенкови жити надалї у Москві, чи щоб він вдарив чолом цареви і потім їхав назад.
— Того не відаю — сказав Алмазов, — але як що ти, гетьмане, напишеш про се, великий цар накаже єго відпустити.
— Нехай би, — сказав гетьман, — коли на се воля царя, лишили єго у Москві, але тільки так, щоб мої і Сїркові післанцї могли завше бачити єго і відати, що він пробуває не в неволї, а при ласцї єго величности. Гаразд булоб, колиб цар тим часом відпустив на волю Дорошенкового брата Грицька; зрадїлиб кревні і мати єго, а вона вже не раз мене прохала, ходатайствувати за него.
Марця 6-го Самійлович вирядив Алмазова у Сосницю по Дорошенка, а від себе післав з ним ґенерального суддю Домонтовича. „Ти, Семене, — сказав гетьман Алмазову, не дуже поспішай єго і промешкай у Сосницї, хочаб і з тиждень, поки Дорошенко налагодить ся. Дорошенкови гетьман писав, щоб він їхав до Москви сьміливо, нїчого не лякаючись. Єго кличуть не задля чого іншого, як тільки на те, що хтять розпитатись про заходи турецькі та татарські.
— Хоча-б кому на смерть наказували йти, і того б зарання сповістили — сказав Дорошенко, коли єму оповістили про подорож до Москви. — Суди Бог через мене, що зарання менї відомости не вчинив!
Не довго збирав ся Дорошенко. Марця 8-го, ввечері, він виїхав з Алмазовим та Домонтовичем. Їх проводили з міста до до міста від 30 до 40 козаків[1].
Небавом за Дорошенком прибув до Москви гетьманський післанець ґенеральний писар Савва Прокопович. Марця 20-го
- ↑ Щоб зберегти Чигирин, гетьман послав туди нового полковника Грицька Карповича-Коровченка, наказав зігнати мешканцїв окільних місточок, щоб вони навозили лїсу полагодити чигиринський замок і наказував разом з воєводою успокоювати бунтарів від зухвалих слів. Самійлович, доводячи в Приказ, побоював ся, щоб Чигиринцї, прочувши про новий турецький наїзд, не почали тїкати на лївий бік. Там вони нароблять переполоху і мешканцї полків: переяславського, миргородського та полтавського почнуть кидати свої оселї і тїкати муть — хто на слободські полки, хто до Поляків, а хто й до Турків.
